«Навчання – як дитина: головне – навчити ходити, а далі вона піде, куди захоче!»: про мрії коваля з Вінниччини та секрети успіху у професії

Із Євгеном Драчем ми познайомилися, коли він приїхав із міста Іллінці Вінницької області на навчання до Рівненського центру ПТО ДСЗ. Тодішній безробітний обрав професію коваля ручного кування за рекомендацією Іллінецької районної філії Вінницького ОЦЗ та мав амбітні плани щодо свого майбутнього. Місцеве будівельне підприємство шукало шляхи «виживання» у непростих економічних умовах і розглядало можливість виготовлення кованих виробів.

Чималий термін навчання у Гощанському навчальному відділенні РЦПТО – 7 місяців - не злякав слухача. І попередня гуманітарна освіта не завадила вибору нової професії. До снаги було все: і кузня, навчальне знаряддя – молот і кувалда, і сучасне обладнання - гідравлічний прес, верстат плазмової різки з ЧПУ, пневмомолот, і колектив. Зізнається, що теми, які вивчали, і які спершу здавалися зайвими, стали важливими під час роботи. А знайомство і робота на верстаті плазморізки дали поштовх до оснащення свого підприємства. «Сучасні верстати значно полегшують і прискорюють роботу ковалів, відповідно, і здешевлюють самі ковані вироби», - зауважує Євген Драч.

#коваль_ручного_кування_рівне_цпто

За словами майстра виробничого навчання закладу освіти Сергія Торулі, слухач проявляв жвавий інтерес до ковальської роботи, був відповідальним та активним. Для нього навчання не закінчувалося із останнім дзвінком, затримувався у навчальній кузні допізна. Гощанське навчальне відділення стало найкращою локацією у житті вінничанина.

І навіть після отримання свідоцтва державного зразка він не припиняє спілкування із майстром та одногрупниками. Минулого року на Дні міста Рівне коваль завзято давав майстер-клас із кування просто неба.

• Найбільша моя мрія – популяризувати ковальство в Україні! Коваль має бути присутнім на усіх видовищних і культурно-масових заходах!

Нині майстри-ковалі перебувають у непростому становищі: дорожчає метал, витрати на енергоносії, пальне, не припиняється карантин, все важче шукати збут своїх виробів. Я щиро вірю, що це старовинне і завжди затребуване ремесло зацікавить молодь, підлітків. Тому прагну зустрічатися із юними мешканцями району і області, розповідати, а головне – демонструвати роботу коваля, закохувати у професію, пробуджувати в них захоплення і бажання підкорювати, розуміти і любити метал.

«Підприємство, де працюю, перепрофільовуємо на ковальську майстерню «Явір». Маємо різноманітні замовлення. Остання моя робота – пара лелек. Над цими птахами працював 10 днів. Зараз вироби на оцинковці, далі – попрямують до нового господаря. Маю замовлення і від іноземців. Австрійські гості замовили кований мангальський комплекс. У колективі я – поки єдиний коваль ручного кування, отож, напрацьовую авторитет», - поділився коваль.

«Навчання – як дитина: головне – навчити ходити, а далі вона піде, куди захоче!», - впевнений коваль. «В РЦПТО я навчався не зовсім за правилами, часто змушував майстра допізна затримуватися у кузні. Мені не вистачало знань, я прагнув якомога більше осягнути і спробувати! Я знав: час не повернути, тому брав від нього по максимуму. Наша виробнича практика – найкращі умови напрацювання навичок. Я не хотів після навчання бути помічником майстра, я прагнув сам стати вчителем і поставити на потік виробництво! І це вдалося!» - з гордістю і натхненням коментує випускник.

«Зізнаюся: ваш майстер виробничого навчання Сергій Торуля – «заразний», він заражає любов’ю – до професії і металу, до життя! І я назавжди закоханий у ковальство! Порада усім, хто обирає професію: любіть її, і метал нагріватиметься вже у ваших руках! Якщо цього не буде – метал в руках вистигатиме…», - стверджує Євген Драч.- Перше своє кування не забуду ніколи. Гамселили молотом по металу секунд 10. І нічого, метал залишався таким самим. А тепер за 10 секунд я можу зробити певну роботу! Свій перший виріб – герб з оленями викував на подарунок. Спершу були ескізи, заготовка із пластилину. Я сам художник-самоучка, із творчої сім’ї, отож, ескіз виконав самостійно», - пригадує коваль.

«Неможливо полюбити, пізнати професію, не вимастившись біля наковальні, не понюхавши диму ковальського горна... Є особливий присмак професії, її серце і душа! Саме ручна робота, торкання до металу, розмова з ним... дозволяють акумулювати та передавати особливу енергетику людям».

Сповнена татовою енергетикою і родина коваля. Підростають донька і син. Донька активно допомагає батькові, створює пластилінові та глиняні заготовки, малює ескізи. Син тягнеться за сестрою. Дружина ж забезпечує порядок і спокій у сім’ї. Цей творчий тандем і є неймовірним натхненням Євгена Драча. «Не важливо, скільки тобі років – 19 чи 60: ти завжди можеш віднайти себе в улюбленій справі, добитися нових успіхів та переосмислити свою життєву позицію», - радить та впевнений коваль із Вінниччини.

Дякуємо за відвертість та мистецтво у професії!

Увага! Початок навчання нової групи ковалів ручного кування – 17 травня. Долучайтеся! 0362 68 37 95, cpto@cpto.rv.ua