Професійний шлях рівненської дизайнерки Анни Шабалової декілька разів перетинався із Рівненським ЦПТО ДСЗ. Уперше вона потрапила на навчання за професією «взуттьовик з ремонту взуття» ще у 2009 році. На необхідності отримання професії наполіг тодішній роботодавець, директор майстерні з ремонту взуття «Черевички» Володимир Олексієвець. Щоправда, вже тоді Анна не збиралася спинятися лише на робітничій професії – мала на меті досконало, на практиці опанувати фах модельєра, у ательє персонально навчалася у колеги із величезним стажем роботи. Тим більше, що творчою особистістю була з раннього дитинства.
- Батьки віддали мене до художньої школи тому, що скільки себе пам’ятаю – малювала на усьому, що потрапляло під руку. Дотепер в мене збереглися мої дитячі малюнки, аплікації, фігурки, зліплені з пластиліну, глини, картини пишу ще досі, хоча не так багато часу можу виділити під це захоплення. І хоча за основною освітою я – менеджер-економіст, художня освіта була серйозним поштовхом до вибору справи життя і подальшого розвитку. Після закінчення інституту займалася зовсім нетворчою діяльністю, що дуже пригнічувало. Тому, одного дня побачивши в газеті оголошення «потрібен дизайнер взуття», не вагалася жодної хвилини.
Щоправда, перших півтора року було дуже важко, усе доводилося «тягнути на собі». Насамперед – спілкування з клієнтами, які далеко не завжди знають, чого саме хочуть. Окрім цього, модельєр, прийнявши замовлення, робить не лише ескіз, але й конструктив, лекала. І це ще не все. Доводиться контролювати закрійника, швачку, щоб усе було виконано досконало, адже за увесь процес відповідаєш лише ти. Якщо закрійник схибив, а швачка щось пришила «не туди» - доводиться переробляти, часто самостійно. Отже, з перших днів я фактично виконувала функції: менеджера по роботі з клієнтами, модельєра, технолога, закрійника, швачки, декоратора, управлінця. Найважче було управляти людьми. Старі добрі радянські кадри знали усі технології вже років двадцять, а молодь часто не цікавиться технологіями і результатом зовсім. Я працювала вдень, брала роботу додому, спати доводилося по чотири години на добу. Родина згадує той період із жахом.
Зате тепер я точно упевнена: теоретична база – це лише 15% успіху, усе решта – практика, безцінний досвід, який неможливо описати у жодному підручнику. Опанувавши технологію пошиття взуття, я ввела у виробництво сумки, це – і моя ініціатива і мій головний біль. Але розрахунок був вірний - авторські сумки сучасні жінки замовляють найчастіше. Зрештою, я зрозуміла, що ті часи, коли можна було просто спокійно працювати, минули: сьогодні для «розкрутки» треба одразу займатися маркетингом, рекламою, відвідувати конкурси, виставки, культурні заходи. Це був момент, коли моє бачення подальшого шляху розійшлося із баченням людей, разом з якими працювала протягом п’яти років. Тому вирішила звільнитися і розпочати власну справу. Тим більше, на той момент вже мала постійних клієнтів, брала участь у конкурсах, розвивала власну брендову лінію.
Минулого року, вже маючи на меті відкриття власної дизайн-студії, ще раз пройшла навчання у РЦПТО за напрямом «підприємець-початківець». Допомога на відкриття справи пішла на оплату офісу в перші місяці роботи, у саму ж справу довелося інвестувати ще досить багато особистих ресурсів. Окрім того, оскільки я вважаю, що навчатися треба постійно, протягом року пройшла курс конструювання одягу у дуже досвідченого конструктора. Тепер мені достатньо зняти мірки з клієнта лише один раз - будь-яка модель, створена мною для цієї людини, сидітиме ідеально. Тому одяг, як, до речі, і взуття, можу навіть надсилати поштою на вимогу замовника, особиста його присутність мені непотрібна.
До кінця року планую ввести у виробництво і верхній одяг. Це дуже зручний підхід, наприклад, для ділових людей, які багато мандрують, ведуть переговори, зайняті справами і не мають часу на шопінг або безкінечні примірки. Ми обговорюємо загальні підходи, смаки, обираємо ідеї, а потім я відшиваю увесь гардероб – від одягу до взуття і аксесуарів. Сьогодні це можливо, адже рівняни із кожним днем усе більше цінують дизайнерський погляд, намагаючись викристалізувати власний неповторний стиль.
Також розробляю серію дрібних виробів «Gifts» - гаманці, обкладинки на паспорт, сейвери для дисконтних карток, записники тощо. І найцікавіше – планую колекцію «Hot Couture»: вечірні сукні ручної роботи, розкішне оздоблення, і обов’язково – весільна сукня. Для реалізації усіх планів потребую помічників, отже півроку тому порекомендувала обдарованому колезі, який стояв на обліку у службі зайнятості, пройти навчання в РЦПТО за професією «кравець». Тепер він випускник, зараз ми облаштовуємо для нього робоче місце у студії.
Секрет будь-якого успіху полягає у тому, щоб усвідомити: всього в житті доведеться добиватися самостійно. Просто треба знати, хто ти, займатися тим, що любиш і не боятися проблем.