Я – колишній працівник служби побуту, рівненської взуттєвої фабрики «Ремвзуття». Закінчив Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування, за основною спеціальністю «інженер-механік машинних апаратів легкої промисловості», але вивчав і технологію виробництва шкіряних виробів – курток, ременів, взуття. За розподіленням потрапив до Рівного – на взуттєву фабрику, тут і залишився. Починав начальником цеху з ремонту взуття, потім – працював головним інженером, і останні двадцять років існування фабрики був її директором.

Про кар’єру

Рівненська взуттєва фабрика в основному займалася індивідуальним пошиттям та ремонтом взуття. Сама фабрика знаходилася за адресою Котляревського, 2, але по усьому місту існувала ще мережа 28 філій-майстерень. Таким чином, послуги наближувалися до населення – майстерня, і не одна, була у кожному мікрорайоні міста. Ці майстерні займалися дрібним та середнім ремонтом взуття. Але окрім них існували приймальні пункти, де приймальницями збиралися замовлення на виконання крупного ремонту взуття, яке потім транспортувалися на фабрику, ремонтувалося і, відповідно, відвозилося назад до приймального пункту. Ми організовували роботу таким чином, щоб було зручно населенню – адже їхати на фабрику, стояти у чергах – це забирало б час.
Останню майстерню ми відкрили у мікрорайоні Ювілейний і після цього почався розвал планової економіки та перехід до комерційних форм надання послуг. Спочатку було скасоване Міністерство побутового обслуговування, потім – обласне управління побутового обслуговування, потім черга дійшла і до фабрики. Стало зрозуміло, що у колишній конфігурації підприємство нежиттєздатне, тому усі майстерні-філії вирішили приватизувати приміщення і викупити обладнання.

Про сучасну ситуацію у професії

Тішить, що навіть після розпорошення структури якість послуг не впала, адже усі майстри були не новачками своєї справи, тому досить швидко відновили роботу, а потім деякі з них утворили навіть дрібні підприємства з крупного ремонту та індивідуального пошиття взуття. Ситуація у цьому напрямку особливо поліпшилася тоді, коли з’явилися спеціалізовані магазини, де можна не тільки придбати матеріали для ремонту, але й узяти прокатну колодку. У нас на фабриці було близько 10000 колодок, отже, можна було знайти оптимальний варіант під будь-яку будову стопи. Маленька майстерня не може дозволити собі таку колекцію, тому прокатні колодки у магазинах дуже підвищили якість послуг.

Зрештою, вважаю, що при сьогоднішніх можливостях у моїх слухачів прекрасні шанси стати професіоналами високого класу. Я завжди підходжу до кожного індивідуально, враховуючи його побажання. Наприклад, у цій групі є слухач, який прийшов навчатися, вже знаючи основні прийоми і маючи за плечима досвід дрібних ремонтів. Його я навчаю робити крупні ремонти – перетягати взуття, а там вже й до пошиття недалеко. Щоправда, для того, щоб навчитися шити на високому рівні, треба попрацювати в ательє, відпрацювати кожен тип операцій до досконалості.

У нас на фабриці були майстри, що шили взуттєві пари на замовлення, причому якість відповідала кращим імпортним зразкам. Виготовлення такої пари починалося з моделювання, потім підбиралася або виготовлялася колодка, на якій затягалася розкроєна шкіра. Це був тривалий процес, але попит на послугу завжди залишався високим.

Сьогодні можна упевнено сказати – взуттєва індустрія усе більше повертає у бік індивідуального пошиття. Нові технології зовсім скоро дозволятимуть виготовляти персональні колодки, що повторюють будову стопи ідеально, тим більше, що анатомія стає усе більш нестандартною – даються взнаки зміни екології, способу життя, переважно сидяча робота. Окрім цього, споживачі втомилися викидати гроші на придбання «одноразового» китайського та турецького взуття – скажу, як професіонал: воно не підлягає ремонту. Тому простіше заплатити стільки ж, як і за фабричне взуття, або навіть більше, але отримати стильну пару, що не застаріває і не виходить з моди, та й носиться довго і надійно. Матеріали сьогодні доступні будь-які, складного обладнання швейне виробництво не потребує. Тому найголовніше – професійний рівень, творчий потенціал, ініціативність самого майстра. Я намагаюся формувати саме таке відношення до роботи, а далі – ініціативність та бажання розвиватися зроблять свою справу.