Випускники РЦПТО ДСЗ – незмінні учасники ковальських фестивалів

Міжнародний фестиваль ковалів, який вже вшосте в місті Рівне організовує директор ПП «Рівнебудпостач» Ніна Крока, - це завжди цікава і емоційна подія. Рівне на декілька днів перетворюється у велику дзвінку кузню, в якій співає, виблискує, грає вогнем символічне металеве серце. Майстри ковальської справи на очах у публіки приборкують вогонь і метал, з-під молотів народжуються нові маски та фрагменти.

Фестиваль стартував 26 серпня, а темою цьогорічного дійства став «Театр абсурду». Саме тому на Алеї кованих фігур у центрі Рівного з’явився новий персонаж – «Маріонетка» - балерина, що керуватиме маріонетками.

Десятки досвідчених ковалів представили свої металеві творіння у ковальському містечку на «Лебединці». Крім українців частку свого серця привезли й майстри з Польщі та Нідерландів.

Господарка фестивалю Ніна Крока виступила перед присутніми зі словами щирої подяки за багаторічну співпрацю та допомогу в проведенні свята. Ковалі, що відгукуються на запрошення Рівного, залишають у цьому прекрасному місті неповторний слід, який назавжди застигає в металі. Злившись воєдино ковальська робота завжди зігріватиме та надихатиме.

За багаторічну співпрацю, за активну підтримку і сприяння в організації свята ковалів Ніна Крока підготувала подяку Рівненському центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Від імені навчального закладу її отримав старший майстер Віктор Красовський.

Вже багато років Рівненщину прославляють випускники РЦПТО ДСЗ – ковалі ручного кування, адже Гощанське навчальне відділення дало путівоки у життя більш як 200 ковалям. Під керівництвом досвідченого і знаного коваля, майстра виробничого навчання Сергія Торулі ставали кваліфікованими робітниками вчорашні безробітні та демобілізовані воїни АТО. За їх участю Рівненщина представлена на вітчизняних і міжнародних виставках і фестивалях.

Цього року на святі свої роботи представляв колишній слухач РЦПТО ДСЗ, а нині коваль із Івано-Франківщини Павло Марченко.

Найголовнішою ж цінністю свята були й залишаються люди. Ті, хто дарує свою майстерність, і ті, хто насолоджуються талантом.

Треба хліба людині й металу,

Треба музики і п’єдесталу,

Та, мабуть, над усе до загину

Треба віри людині в людину (Забаштанський В.О.)

Віримо, цінуймо, вчимося, творімо!