Фахівці сфери металообробки у нашому регіоні певний час були менш затребуваними, аніж працівники сфери послуг або побутового обслуговування. Принаймні такі висновки можна було зробити, судячи з попиту на перекваліфікацію безробітних на базі РЦПТО. Це й не дивно, адже історично Західна Україна завжди була менш індустріальним регіоном, ніж Східна. Проте діючі підприємства останнім часом усе частіше стикаються із проблемою відновлення кадрів. Причини банальні: радянські фахівці виходять на пенсію, а швидко замінити їх ніким. Чекати кілька років на студента, який навчається у ПТНЗ, а потім ще «донавчати» його на робочому місці згідні далеко не всі роботодавці. Тому частішають звернення безробітних, які бачать прекрасні перспективи для працевлаштування, але не мають відповідної освіти або документів.
Показовим є приклад двох слухачів з нещодавно сформованої групи за професією «токар». Юрій Пастерчук та Сергій Дячина приїхали на навчання з смт Білогір’я Хмельницької області. Спонукало їх те, що на місцевому Ямпільському ремонтному заводі з’явилися декілька вакансій токаря з високою заробітною платнею, повним соціальним пакетом і можливостями подальшого професійного зростання. Тому чоловіки охоче скористалися пропозицією фахівця центру зайнятості пройти навчання в РЦПТО.
Сергій, перед тим, як стати на облік, навіть деякий час стажувався на заводі, тому покладає на працевлаштування великі надії. Поїхав на півроку до Рівного, попри те, що вдома залишилися дружина і маленька дитина: перспективи переважили. Сергій зізнається:
- Токар – найдефіцитніша сьогодні професія. Та ще й високооплачувана. Поки стажувався, зрозумів: якщо стоїть токарний цех – стоїть ресорний, а якщо стоїть ресорний цех - стоїть увесь завод. Так що від нашої роботи залежить усе. Тому роботодавці токарів цінують і поважають, намагаються не втрачати фахівців.
Це підтвердив і Юрій:
- За освітою я – столяр-паркетник, знаю усі будівельні технології. Але працювати в приватному столярному цеху не хочу. Підприємці ж не бажають приймати на роботу офіційно. Отже, і працівники – безправні. Жодного захисту, а робота – небезпечна. Якщо тобі відріже пальця, чи руку, новий не виросте, а роботодавець за це не відповідає. Інша справа – завод, де є гарантії і соціальний захист. Добре, що друг, який тут навчався раніше, порадив мені їхати саме в РЦПТО. Ми із Сергієм вражені гуртожитком, та й майстерні обладнані дуже гідно. Сподіваюся завершити навчання дійсно класним майстром.