Історії успіху

Авторські торти від Оксани Мартинюк можливість реалізувати мрії

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

 Нерідко трапляється так, що до своєї мети людина йде роками: то не складаються обставини, то слухає не свого серця, а те, що радять люди, а часом просто не вистачає відваги повірити у свої сили.

 Днями слухачі Рівненського центру ПТО ДСЗ завершили курс з отримання додаткових компетентностей «Розпочни свій бізнес: практичні аспекти діяльності». Серед тих, хто вирішив поринути у бурхливе море бізнесу була Оксана Мартинюк, за освітою – вчитель біології. Колись вона вдвох з чоловіком мріяли відкрити власну кав’ярню-кондитерську, де буде продаватися ексклюзивна випічка – смачна і корисна для здоров’я, така, що не містила б у собі пальмової олії, емульгаторів і консервантів. Щоб здобути сучасні знання жінка приватно вчилася на інтернет-курсах, постійно експериментувала і просто вбирала в себе з Інтернету усі новинки у кондитерській сфері.

Детальніше...

Те, що нас не вбиває робить сильнішими

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Жінка, як вербиченька – приростає там, де живе її доля. Наталія Гупалюк народилася і виросла в Острозі. У 18 років закохалася, вийшла заміж і поїхала за чоловіком на Херсонщину. Жила родина поблизу Залізного Порту. Там народилися найдорожчі чоловіки у житті – її двоє синів. Жінка здобула освіту, працювала соціальним працівником у службі для сім’ї, дітей та молоді. Море рівномірно зітхало за вікном і, здавалося, спокійне щастя триватиме завжди. І тут зненацька розпочалася війна, окупанти вже у перший день зайняли їхній населений пункт. Стало страшно, бо ніколи людське життя не коштувало так дешево.

- Організовувати демонстрації беззбройній людині перед окупантом з автоматом у руках – безглуздо, Тож ми протиставили їм нашу мовчазну непримиренність – відмовлялися від російських паспортів, не брали їхньої гуманітарної допомоги. Ми чекали СВОЇХ! – розповідає Наталія Гупалюк. – Наші вулиці опустіли, люди пересувалися перебіжками, озираючись. Не було Інтернету, зв’язку. Ніхто не знав, як далеко просунувся ворог, невідомість просто вбивала, але ми вірили, ні, ми знали, НАШІ повернуться.

Детальніше...

Творець вишуканого мережива з металу

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Гощанське навчальне відділення Рівненського центру ПТО ДСЗ відоме на весь західний регіон тим, що тут взялися відновлювати давні українські ремесла – ковальство, лозоплетіння, бондарство.

Мешканця Горлівки Павла Марченка давно заворожували вироби, що виходили з-під ковальського молота: чи то дивне мереживо металевих воріт, чи ексклюзивні ковані меблі чи на диво пластичні скульптури з металу. Вогонь вдихав життя у холодний метал і трансформував його у надзвичайну красу. Й так захотілося чоловіку самому оволодіти цим древнім ремеслом, що проїхав через усю Україну, щоб стати учнем відомого не тільки на Рівненщині, а й за кордоном, майстра ковальської справи Сергія Торулі.

Детальніше...

Історії успіху - Не боятися вірити у себе

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Нині водій Петро Жданюк керує автобусом, що жваво курсує між населеними пунктами Костопільщини. Розповідає, що права отримав в юності, кілька років працював водієм вантажних автомобілів у одному із  місцевих колгоспів. Потім, коли ця система господарювання розсипалася, виживав, як міг: утримував власне підсобне господарство, їздив на заробітки, перебував на обліку у Костопільському управлінні Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості. Змінити якість життя на краще, отримати затребувану професію водія категорії «Д» і мати постійний достойний заробіток йому порадили саме у службі зайнятості й скерували на навчання до Олександрійського навчального відділення Рівненського центру ПТО ДСЗ. В силу того, що перерва у водійському стажі була великою, слухачу довелося відновлювати багато знань..

Детальніше...

Працювати самому і дати роботу іншим

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Десять років тому за направленням від служби зайнятості до Рівненського центру ПТО ДСЗ на курси за професією кравець 3 розряду прийшла тендітна, мов билиночка, дівчина. Наталія Ліпінська тоді щойно закінчила автотранспортний коледж і зрозуміла, що працювати за фахом логіст не хоче, бо не лежить до цієї справи душа. Тож звернулася до служби зайнятості. Після закінчення курсів Наталя спочатку працювала на швейному підприємстві, згодом почала працювати сама на себе. З часом  орендувала приміщення і відкрила цех з пошиття модного одягу, оформила кредит й купила сучасні швейні машинки, взяла на роботу трьох швачок. Вона не втратила контактів із викладачами і майстрами виробничого навчання, які вчили її і час від часу звертається до них за професійною порадою.  А товариські стосунки з викладачем Поліною Миколаївною Долганською підтримує донині.

Детальніше...