Історії успіху - Не боятися вірити у себе

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Нині водій Петро Жданюк керує автобусом, що жваво курсує між населеними пунктами Костопільщини. Розповідає, що права отримав в юності, кілька років працював водієм вантажних автомобілів у одному із  місцевих колгоспів. Потім, коли ця система господарювання розсипалася, виживав, як міг: утримував власне підсобне господарство, їздив на заробітки, перебував на обліку у Костопільському управлінні Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості. Змінити якість життя на краще, отримати затребувану професію водія категорії «Д» і мати постійний достойний заробіток йому порадили саме у службі зайнятості й скерували на навчання до Олександрійського навчального відділення Рівненського центру ПТО ДСЗ. В силу того, що перерва у водійському стажі була великою, слухачу довелося відновлювати багато знань..

Працювати самому і дати роботу іншим

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Десять років тому за направленням від служби зайнятості до Рівненського центру ПТО ДСЗ на курси за професією кравець 3 розряду прийшла тендітна, мов билиночка, дівчина. Наталія Ліпінська тоді щойно закінчила автотранспортний коледж і зрозуміла, що працювати за фахом логіст не хоче, бо не лежить до цієї справи душа. Тож звернулася до служби зайнятості. Після закінчення курсів Наталя спочатку працювала на швейному підприємстві, згодом почала працювати сама на себе. З часом  орендувала приміщення і відкрила цех з пошиття модного одягу, оформила кредит й купила сучасні швейні машинки, взяла на роботу трьох швачок. Вона не втратила контактів із викладачами і майстрами виробничого навчання, які вчили її і час від часу звертається до них за професійною порадою.  А товариські стосунки з викладачем Поліною Миколаївною Долганською підтримує донині.

За пів року в Олександрії зроблять з вас кваліфікованого тракториста

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Вчорашні безробітні, а нині – робітники ТзОВ «Мізоч-Агропродукт» – Максим Лавринюк та Назарій Семенчук живуть у селі Білашів і щодня доїжджають у Мізоч на роботу. Кажуть, що тим, як тепер складається їхнє життя задоволені: робота – під боком, тим більше така, що не тільки подобається, а й приносить вагому заробітну плату, на яку можна жити, реалізовувати мрії і задуми. До наступної весни, наприклад, юнаки планують купити автомобілі, щоб їздити на роботу «на своїх колесах».

Сільськогосподарське підприємство, де вони нині працюють спеціалізується на вирощуванні зернобобових та олійних культур. І хоч на календарі початок жовтня, у Максима Лавринюка зараз гаряча жнивна пора. Він на комбайні Claas Lexion, обмолочує сою. Каже, що доведені йому завдання виконує, тож на заробітну плату не скаржиться. На запитання, де оволодів навиками роботи на комбайні сучасної генерації відповідає, що в Олександрійському навчальному відділенні Рівненського центру ПТО ДСЗ, де крім традиційних пострадянських тракторів МТЗ-821, ДТ-75 є потужний парк сучасних сільськогосподарських машин – Foton 1254, Dongfeng 244, John Deere 8360 R, комбайн John Deere 2084.

Тракторист у селі – шанований чоловік

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Кажуть справедливо, що знання за плечима не носити. В цьому твердо переконаний вчитель трудового навчання, технологій і креслення Костопільського ліцею №1 ім.Т.Г.Шевченка Роман Середа. Маючи за плечима сім років педагогічного стажу, молода людина паралельно вирішила оволодіти фахом тракториста-машиніста сільськогосподарського профілю категорії А1. На питання чому вирішив поєднати інтелектуальну працю з робітничою професією відповідає:

- На життя треба дивитися з реалістичних позицій. Мої батьки все життя працювали на землі, мають у власності три гектари сільськогосподарських паїв, що годують усю родину. У нас на подвір’ї стоять два трактори – ЮМЗ-85 та новий ДТЗ, маємо повну лінійку причіпного інвентаря – плуги, обгортачі, сівалку, картоплесаджалку, обприскувачі, два причепи. Щороку сіємо пшеницю, жито, овес, ячмінь, сою, садимо картоплю. Тож логічно для мене було отримати ще й робітничу професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. Тим більше, враховуючи доступність навчання (підвищення кваліфікації) через центри професійно-технічної освіти державної служби зайнятості.

Коли поважаєш свою мрію

Наближаємо Перемогу! Працюємо заради Миру!

Шлях до омріяної професії у дубровичанки Наталії Місько зайняв досить тривалий час. Як каже сама Наталія Анатоліївна, для мами вона вчилася майже п’ять років, здобуваючи вищу освіту, а для себе – 4,5 місяці. Тож, закінчивши вуз навесні 2005 року, вже восени вона скористалася послугами служби зайнятості, і її направили на навчання за професією кравець 4 розряду на базі Сарненського навчального відділення Рівненського центру ПТО ДСЗ. Адже все своє свідоме життя пані Наталя хотіла шити гарний одяг і не просто шити, як це робить любитель, а професійно. Донині жінка добрим словом згадує майстра виробничого навчання Оксану Федорівну Мороз, яка щедро передавала свої знання і навички допитливій слухачці і називає її своєю другою мамою.

Після завершення навчання Наталія Місько влаштувалася на роботу у Дубровицький центр позашкільної освіти, де працювала керівником гуртка м’якої іграшки. На роботі вчила дітей рукоділлю, шила костюми для виступів вихованців центру, а вдома працювала для душі, моделюючи ошатний одяг для рідних та друзів.